Узагальнено теоретичні засади організаційно-правового забезпечення діяльності керівника органу виконавчої влади і обґрунтовано наукові висновки і пропозиції її вдосконалення. Запропоновано класифікацію видів діяльності керівника органу виконавчої влади. Встановлено, що в основі реформування системи центральних органів виконавчої влади лежить ідея їх реорганізації відповідно до функціонального призначення. З метою підвищення ефективності діяльності керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністерств) запропоновано поширення щорічного Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» на зазначених керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністрів) та їх заступників. А підвищенню ефективності політичної діяльності Прем'єр-міністра України та збільшенню політичної ваги такого державного діяча сприятиме те, що частка політичних повноважень в його діяльності має бути переважаючою по відношенню до адміністративних, а наявні адміністративні повноваження забезпечуватимуть належну реалізацію політичних. Також зазначається необхідність удосконалення механізму взаємодії голів місцевих державних адміністрацій та міністрів, що позитивно вплине на управлінську діяльність голів адміністрацій, яка спрямована на реалізацію загальнодержавної політики у відповідних регіонах. Наголошується на необхідності координації діяльності територіального органу з місцевою державною адміністрацією та їх ефективній співпраці. ; The theoretical foundations of organizational and legal support of the head of executive power and grounded scientific conclusions and suggestions for its improvement. The classification of the activities of the head of executive power. It was established that the basis for reforming the system of central executive bodies on the idea of reorganization in accordance with functionality. In order to improve the efficiency of heads of central executive power (excluding ministries) proposed distributing annual All-Ukrainian competition «Best civil servant» in these heads of central executive ...
The purpose of the study is to analyze the jurisdiction of the inquiry bodies to investigate political crimes in the russian empire (1864-1904). The achievement of this goal is ensured through the search for scientific and theoretical constructions on specific historical and legal material. Results: the main jurisdictional features of the bodies of inquiry in cases of political crimes in the russian empire (1864-1904) were revealed. In our opinion, the materials of the article can be used in preparation of new courses in the theory and history of state and law, which are taught in higher education institutions of Ukraine, mainly when studying the formation and development of the system of pre-trial investigation bodies of Ukraine. Discussion of the results is that the article attempts to identify and analyze the problem of jurisdiction over the inquiry function between the prosecutor's office and the Special Corps of Gendarmes for political crimes in the russian empire after the judicial reform in 1864. The conclusions proposed by the author are important for the further development of inquiry and investigation bodies and in-depth scientific research of legal issues, practical implementation of these historical achievements in reforming state law enforcement agencies authorized to conduct pre-trial investigations. Research materials can be used in the direct practical activities of law enforcement officials, scholars of the history of law and law students. In addition to the scientific significance, as well as the possibilities of application in the educational process of this article, it should be noted its relevance to the legislative and legislative process. The practical significance of the article is that it is a contribution to the formation of scientific historical and theoretical concepts about the structure and activities of certain law enforcement agencies of the russian empire in the pre-revolutionary period. ; Метою дослідження є аналіз юрисдикційних повноважень органів дізнання з розслідування ...
Досліджено проблеми теорії та практики функціонування Мі- ністерства охорони здоров'я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини у трансформаційний період. Проаналізовано функції та повноваження Мініс- терства охорони здоров'я України щодо залучення інститутів громадянсько- го суспільства та соціально активних громадян (громадськості) до удоскона- лення законодавства та управлінської практики у сфері охорони здоров'я та проведення медичної реформи в Україні у 2016–2019 рр.
Досліджено основні суб'єкти, які забезпечують дієвість партисипаторної демократії у сфері охорони здоров'я в Україні. Зокрема, висвітлено процеси організаційно-управлінських трансформацій підрозділів Міністерства охорони здоров'я України, які забезпечують залучення громадськості до проведення медичної реформи. Обґрунтовано висновок, що в подальшому можливим і бажаним було б створення у структурі МОЗ України відділу (експертної групи) щодо взаємодії з громадськістю у сфері формування та реалізації галузевої державної політики в складі існуючих директоратів. На- приклад, в Директораті стратегічного планування та євроінтеграції.
Узагальнено та систематизовано основні методи і форми взаємодії Мі- ністерства охорони здоров'я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини. Наголошено, що організаційно-управлінський механізм залучення громад- ськості до формування та реалізації державної політики у сфері охорони здо- ров'я в Україні буде неповним без диференціації інститутів громадянського суспільства в медичній сфері на лікарські організації (асоціації); пацієнтські організації; правозахисні організації, з чітким усвідомленням диференціа- ції інтересів кожної з названих груп громадських організацій, а також без розуміння, що повноцінними акторами цієї системи в Україні, прямо чи опосередковано, виступають політичні еліти і представники фінансово-про- мислових груп і бізнесу у сфері надання медичних послуг, фармакології та медичного страхування.
The article studies the communicative dimension of the process of political representation. Determined that the research along with institutional and functional dimensions of political representation that formed in the modern day, in the development of information technologies require special attention communication between government and citizens, the study of political dialogue by means of communication networks. Political representation interpreted as political communication between actors (representatives) and social groups that they delegate authority to the public interest representation. Proved that political communication, media activity is an important part of political representation, the horizontal and vertical political relations between government and citizens. ; Статья посвящена исследованию коммуникативного измерения процесса политического представительства. Определено, что наряду с исследованиями институционального и функционального измерений политического представительства, которые сформировались в эпоху модерна, в условиях развития информационных технологий особого внимания требует коммуникация между властью и гражданами, исследование политического диалога, который происходит с использованием современных коммуникативных сетей. Политическое представительство интерпретировано как коммуникация политических акторов (представителей) и общественных групп, которые делегируют им полномочия по публичной репрезентации интересов. Обосновано, что политические коммуникации, деятельность СМИ выступают важной составляющей политического представительства, горизонтальных и вертикальных политических отношений между властью и гражданами. ; Статтю присвячено дослідженню комунікативного виміру процесу політичного представництва. Визначено, що наряду із дослідженнями інституційного та функціонального вимірів політичного представництва, що сформувались у добу модерну, в умовах розвитку інформаційних технологій особливої уваги потребує комунікація між владою та громадянами, дослідження політичного діалогу, який відбувається за допомогою сучасних комунікативних мереж. Політичне представництво інтерпретовано як комунікацію політичних акторів (представників) та суспільних груп,що делегують їм повноваження щодо публічної репрезентації інтересів. Обґрунтовано, що політичні комунікації, діяльність мас-медіа виступають важливою складовою політичного представництва, горизонтальних та вертикальних політичних відносин між владою та громадянами.
Система забезпечення та функціонування охорони здоров'я в багатьох країнах Європи в різні часи зазнавала кількох втручань, оскільки була задумана на основі різних світоглядів, у соціальній та історичній конструкції, від простої концепції відсутності хвороби до широкої концепції з різними вимірами, такими як біологічні, поведінкові, соціальні, екологічні, політичні та економічні. Після другої світової війни в усьому світі була прийнята концепція Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), яка визначає «стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, який не полягає лише у відсутності хвороби чи захворювання» [1].
Проте, на національному рівні Німеччини (з урахуванням міжнародного контенту) формується власний правовий механізм забезпечення функціонування системи охорони здоров'я, який є основою формування національної політики охорони здоров'я і функціонування системи в цілому.
Мета статті – дослідити і проаналізувати правовий механізм забезпечення функціонування сучасної системи охорони здоров'я Німеччини.
Наукова новизна полягає у подальшому розвитку дослідження правового механізму забезпечення впровадження сучасної політики охорони здоров'я і функціонування системи охорони здоров'я на основі чинного законодавства Федеральної Республіки Німеччина.
Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових та спеціально-наукових методах, зокрема аналіз чинного законодавства Німеччини здійснювався за допомогою формальної логіки із застосуванням дедуктивного методу (аналізу) та індуктивного методу (синтезу); висновки сформульовані на основі системно-структурного аналізу та історико-правового, формально-логічного, формально-юридичного, діалектичного методів наукового пізнання.
Висновки. За результатами проведеного аналізу правового механізму забезпечення функціонування сучасної системи охорони здоров'я Німеччини встановлено, що всі правові аспекти соціального страхування поступово переносяться до Соціального кодексу (Sozialgesetzbuch (SGB)); федеральні землі мають власні законодавчі повноваження і несуть відповідальність за виконання федеральних законів; у ширшому розумінні галузь медичного права може включати, крім соціального права, лікарняне право, право про рятувальні служби, право про немедичні медичні професії, право про аптеки, ліки, медичне обладнання та інше фармацевтичне право. Цю галузь, яка відноситься до публічного права, часто також називають правом охорони здоров'я.
The author analyzes the dynamics of changes in the activity and participation of political parties in the implementation of electoral strategies and technologies by the example of local elections in 2020. In particular, a wide range of techniques implemented by regional organizations of political parties during the campaign was studied. It is found out that in the conditions of decentralization reform and the new Electoral Code of Ukraine lower party organizations were not only involved into the electoral process, but were also empowered to form representative local authorities and develop their political policies. It is stated that mandatory membership of party, open lists in local council elections and gender quotas in those lists became normative innovations for political parties. At the same time, it was found out that the party factor proved to be relevant also for the candidates for mayors, 80% of which were nominated by parties in regional centers. Having analyzed open data of the Central Election Commission the author ascertains that one fifth of the top candidates for mayors of regional centers were representatives of local political projects – parties, which activities are focused on specific regions or even communities. It is found out that because of reputational risks related to low rating of both the political forces as well as the institution of political parties in general there is a tendency to keep a distance from parliamentary parties. Political technologies used by parties in local elections are carried over from one campaign to another – bribery of voters, voting tourism, involvement of "clone" candidates, speculating on polls, ignoring sociological tools, manipulating party branding et cetera. Among other peculiarities there are the deepening of interparty competition, the struggle of the "first non-passing" and the "last passing" candidates in party lists, which indicates the deformation of communication component in the activities of political parties and the lack of stable party structure with defined roles and functions. Resolving these problems is a priority in the strategy of party organization and administration in the state. ; У статті проаналізовано динаміку змін в участі та активності політичних партій у реалізації електоральних стратегій і технологій на прикладі місцевих виборів 2020 р. Зокрема, досліджено широкий спектр прийомів, реалізованих регіональними організаціями політичних партій у період агітації. Визначено, що в умовах реформи децентралізації, нового Виборчого кодексу України низові партійні структури не лише були включені в електоральний процес, але й отримали реальні повноваження у формуванні представницьких органів влади на місцях і їхнього подальшого політичного курсу.Констатовано, що нормативними нововведеннями для політичних партій стали обов'язковість партійної приналежності та відкриті списки на виборах до місцевих рад, ґендерне квотування у вказаних списках. Водночас з'ясовано, що партійний чинник виявився актуальним і для кандидатів на посаду міських голів, яких в обласних центрах від партій було висунуто майже 80%. У ході аналізу відкритих даних ЦВК установлено, що п'яту частину топових кандидатів у мери обласних центрів становлять представники локальних політичних проєктів – партій, діяльність яких зосереджена на конкретних регіонах чи навіть населених пунктах. Виявлено тенденцію до певного дистанціювання від парламентських партій через репутаційні ризики, пов'язані з низьким рейтингом як безпосередньо політичних сил, так й інституту політичних партій загалом.Політичні технології, які були використані партіями під час місцевих виборів, є перехідними від однієї електоральної кампанії до іншої – підкуп, виборчий туризм, залучення кандидатів-«клонів», спекуляції з опитуваннями й ігнорування соціологічного інструментарію, маніпуляції з партійним брендингом тощо. Також серед особливостей – поглиблення внутрішньопартійної конкуренції, боротьба «перших непрохідних» та «останніх прохідних» у партійних списках, що свідчить про деформацію комунікаційного складника в діяльності політичних партій та відсутність сталої партійної структури з визначеними ролями та функціями. Вирішення цих задач – пріоритет у стратегії партійного
The author analyzes the dynamics of changes in the activity and participation of political parties in the implementation of electoral strategies and technologies by the example of local elections in 2020. In particular, a wide range of techniques implemented by regional organizations of political parties during the campaign was studied. It is found out that in the conditions of decentralization reform and the new Electoral Code of Ukraine lower party organizations were not only involved into the electoral process, but were also empowered to form representative local authorities and develop their political policies. It is stated that mandatory membership of party, open lists in local council elections and gender quotas in those lists became normative innovations for political parties. At the same time, it was found out that the party factor proved to be relevant also for the candidates for mayors, 80% of which were nominated by parties in regional centers. Having analyzed open data of the Central Election Commission the author ascertains that one fifth of the top candidates for mayors of regional centers were representatives of local political projects – parties, which activities are focused on specific regions or even communities. It is found out that because of reputational risks related to low rating of both the political forces as well as the institution of political parties in general there is a tendency to keep a distance from parliamentary parties. Political technologies used by parties in local elections are carried over from one campaign to another – bribery of voters, voting tourism, involvement of "clone" candidates, speculating on polls, ignoring sociological tools, manipulating party branding et cetera. Among other peculiarities there are the deepening of interparty competition, the struggle of the "first non-passing" and the "last passing" candidates in party lists, which indicates the deformation of communication component in the activities of political parties and the lack of stable party structure with defined roles and functions. Resolving these problems is a priority in the strategy of party organization and administration in the state. ; У статті проаналізовано динаміку змін в участі та активності політичних партій у реалізації електоральних стратегій і технологій на прикладі місцевих виборів 2020 р. Зокрема, досліджено широкий спектр прийомів, реалізованих регіональними організаціями політичних партій у період агітації. Визначено, що в умовах реформи децентралізації, нового Виборчого кодексу України низові партійні структури не лише були включені в електоральний процес, але й отримали реальні повноваження у формуванні представницьких органів влади на місцях і їхнього подальшого політичного курсу.Констатовано, що нормативними нововведеннями для політичних партій стали обов'язковість партійної приналежності та відкриті списки на виборах до місцевих рад, ґендерне квотування у вказаних списках. Водночас з'ясовано, що партійний чинник виявився актуальним і для кандидатів на посаду міських голів, яких в обласних центрах від партій було висунуто майже 80%. У ході аналізу відкритих даних ЦВК установлено, що п'яту частину топових кандидатів у мери обласних центрів становлять представники локальних політичних проєктів – партій, діяльність яких зосереджена на конкретних регіонах чи навіть населених пунктах. Виявлено тенденцію до певного дистанціювання від парламентських партій через репутаційні ризики, пов'язані з низьким рейтингом як безпосередньо політичних сил, так й інституту політичних партій загалом.Політичні технології, які були використані партіями під час місцевих виборів, є перехідними від однієї електоральної кампанії до іншої – підкуп, виборчий туризм, залучення кандидатів-«клонів», спекуляції з опитуваннями й ігнорування соціологічного інструментарію, маніпуляції з партійним брендингом тощо. Також серед особливостей – поглиблення внутрішньопартійної конкуренції, боротьба «перших непрохідних» та «останніх прохідних» у партійних списках, що свідчить про деформацію комунікаційного складника в діяльності політичних партій та відсутність сталої партійної структури з визначеними ролями та функціями. Вирішення цих задач – пріоритет у стратегії партійного
There is a sharp increase in the share of urban population around the world, and Ukraine, unfortunately, is no exception. Analyzing the UN-Habitat study [1], about half of the world's population will live in urban areas, and by 2050 this share is projected to increase by 66%. It is known that a high level of urbanization has a negative impact on the environment, creating the preconditions for man-made disasters, destruction of the biosphere, depletion of natural resources, which in turn leads to serious irreversible environmental disasters. Also, modern urban planning formations cause social isolation and encourage car dependence, thus creating poor living conditions for the population. Therefore, today, the main goal for planners and urban planners is to provide the population with quality and necessary conditions for a comfortable life, reproduction of basic elements of the natural environment and preservation of ecological balance. One of the clearest examples of how to solve acute environmental problems associated with a high level of urbanization and not threaten the future of the planet is the creation of energy-efficient ecological settlements that will provide favorable and comfortable living conditions for the population. New legislative changes have recently entered into force, emphasizing that local communities have the same powers and opportunities. New political reforms envisage reaching a new level and qualitative changes for territorial communities. Therefore, it is crucial to identify the main strategic objectives for the development of social, economic, environmental, energy efficient and urban conditions. For a detailed study, in the course of the article used such methods as: - method of strategic analysis (use of published materials of the development strategy of the Malodanilivka territorial community to determine measures for the period up to 2025); -method of urban planning and spatial analysis (determination of the features of the territories regarding the location of energy-efficient ecological settlements on the territory of the Malodanilivka territorial community, which are the most attractive, rational and ecological); - method of cartographic analysis (analysis of the public cadastral map of Ukraine (Public cadastral map of Ukraine) of Ukraine and town-planning substantiations). The Strategy of development of Malodanilivka settlement territorial community for the period up to 2025 is analyzed, characteristic indicators (strengths and weaknesses, opportunities and threats) are revealed, the planning structure is investigated, and potential opportunities for further design of energy efficient ecological settlements on the territory of Malodanilivka territorial community are revealed. former Dergachiv district), Kharkiv region. ; Нещодавно вступили в силу нові законодавчі зміни, які наголошують, щотериторіальні громади мають однакові повноваження та можливості [1].Нові політичні реформи передбачають вихід на новий рівень та якісні змінидля територіальних громад. Тому надважливо, саме зараз визначити основністратегічні завдання для розвитку соціальних, економічних, екологічних,енергоефективних та містобудівних умов. Тому, в статті проаналізованоСтратегію розвитку Малоданилівської селищної територіальної громади наперіод до 2025 року, виявлено характерні показники (сильні та слабкі сторони,можливості та загрози), досліджено планувальну структуру, та виявленопотенційні можливості для подальшого проектування енергоефективнихекологічних поселень на території Малоданилівської територіальної громади,Харківського (колишнього Дергачівського) району, Харківської області.
The article deals with the history of the formation of the Presidency institute and its transformation in modern Ukraine. The Presidency institute is considered as one of the highest bodies of state power, which must consolidate the efforts of all public authorities in order to achieve the development of the state. Attention is drawn to the fact that the effectiveness of the functioning of the Presidency institute depends not only on the scope of powers, but also on the historical development of a society, which is particularly relevant at the present stage of the reconstruction of a democratic country. The relation between the concept «president» and «head of state» is considered. ; Постановка проблеми. Розглядаючи інститут президенства, особливо в умовах децентралізації, виникають питання щодо обсягу повноважень, взаємодії між владними інституціями та механізмів їх реалізації. Державну владу необхідно будувати виходячи з реалізації принципу, передбаченого статтею 6 Конституції України, яка регламентує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України [9].Як слушно зазначає Віра Гопоненко: «Успішність функціонування вибраної форми правління залежить від багатьох чинників, зокрема історії становлення державності, урахування традицій, менталітету тощо. Адекватність форми правління суспільним потребам зумовлює швидкість вирішення нагальних політичних проблем, ефективність впроваджуваних реформ і в цілому – рівень демократизації політичного життя» [5].Саме ретельне вивчення історії виникнення (формування) інституту президенства надасть нам можливість спрогнозувати його подальший розвиток. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням історії становлення інституту глави держави в Україні займалися В. Бараєв, Г. Кривчик, М. Кармазіна, Н. Кононенко [2; 7; 8]. Суспільно-політичні передумови запровадження інституту Президента на початку 1990–х рр. розкрив у своїй статті І. Процик [11]. І. Д. Хутінаев, аналізуючи поняття «соціальний інститут», зазначає, що інститут президентства є предметом аналізу різних галузей наук, які використовують різні методи, через що питання змісту даного поняття залишаються дискусійними [13]. Інші автори, зокрема М. Чобан [14], розглядають суть інституту президентства як систему норм, що спрямовані на регулювання процесу виборів президента, його повноважень і функціональних обов'язків і всі інші аспекти виконання ним владних повноважень.Розглядаючи інститут президента в контексті поняття глави держави слід зазначити, що інститут глави держави досліджувався в працях значної кількості представників юридичного профілю. Серед них слід виділити відомих українських вчених: В. Авер'янова, Ф. Бурчака, М. Козюбру, А. Колодія, В. Мельниченка, Н. Нижник, Н. Плахотнюк, В. Погорілка, Ю. Тодику, О. Фрицького, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, В. Яворського та інших. Як зазначали у своїх працях ці науковці, сутність глави держави у парламентських державах є похідною від влади монарха при монархічній формі правління. Отже, незважаючи на численні дослідження, залишається багато питань щодо історичних передумов виникнення інституту президента, його особливої ролї та місця серед інституцій публічної влади. Метою статті є обґрунтування необхідності дослідження історичних передумов виникнення інституту президента.Висновок. Ретельне визначення історичної суті виникнення інституту президента надасть можливість окреслити його місце у сучасній ієрархії органів публічної влади. А це, надасть можливість створювати реальні механізми взаємодії між різними гілками влади та посилювати інститут президенства.
The article deals with the history of the formation of the Presidency institute and its transformation in modern Ukraine. The Presidency institute is considered as one of the highest bodies of state power, which must consolidate the efforts of all public authorities in order to achieve the development of the state. Attention is drawn to the fact that the effectiveness of the functioning of the Presidency institute depends not only on the scope of powers, but also on the historical development of a society, which is particularly relevant at the present stage of the reconstruction of a democratic country. The relation between the concept «president» and «head of state» is considered. ; Постановка проблеми. Розглядаючи інститут президенства, особливо в умовах децентралізації, виникають питання щодо обсягу повноважень, взаємодії між владними інституціями та механізмів їх реалізації. Державну владу необхідно будувати виходячи з реалізації принципу, передбаченого статтею 6 Конституції України, яка регламентує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України [9].Як слушно зазначає Віра Гопоненко: «Успішність функціонування вибраної форми правління залежить від багатьох чинників, зокрема історії становлення державності, урахування традицій, менталітету тощо. Адекватність форми правління суспільним потребам зумовлює швидкість вирішення нагальних політичних проблем, ефективність впроваджуваних реформ і в цілому – рівень демократизації політичного життя» [5].Саме ретельне вивчення історії виникнення (формування) інституту президенства надасть нам можливість спрогнозувати його подальший розвиток. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням історії становлення інституту глави держави в Україні займалися В. Бараєв, Г. Кривчик, М. Кармазіна, Н. Кононенко [2; 7; 8]. Суспільно-політичні передумови запровадження інституту Президента на початку 1990–х рр. розкрив у своїй статті І. Процик [11]. І. Д. Хутінаев, аналізуючи поняття «соціальний інститут», зазначає, що інститут президентства є предметом аналізу різних галузей наук, які використовують різні методи, через що питання змісту даного поняття залишаються дискусійними [13]. Інші автори, зокрема М. Чобан [14], розглядають суть інституту президентства як систему норм, що спрямовані на регулювання процесу виборів президента, його повноважень і функціональних обов'язків і всі інші аспекти виконання ним владних повноважень.Розглядаючи інститут президента в контексті поняття глави держави слід зазначити, що інститут глави держави досліджувався в працях значної кількості представників юридичного профілю. Серед них слід виділити відомих українських вчених: В. Авер'янова, Ф. Бурчака, М. Козюбру, А. Колодія, В. Мельниченка, Н. Нижник, Н. Плахотнюк, В. Погорілка, Ю. Тодику, О. Фрицького, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, В. Яворського та інших. Як зазначали у своїх працях ці науковці, сутність глави держави у парламентських державах є похідною від влади монарха при монархічній формі правління. Отже, незважаючи на численні дослідження, залишається багато питань щодо історичних передумов виникнення інституту президента, його особливої ролї та місця серед інституцій публічної влади. Метою статті є обґрунтування необхідності дослідження історичних передумов виникнення інституту президента.Висновок. Ретельне визначення історичної суті виникнення інституту президента надасть можливість окреслити його місце у сучасній ієрархії органів публічної влади. А це, надасть можливість створювати реальні механізми взаємодії між різними гілками влади та посилювати інститут президенства.
The article reveals the peculiarities of the application of gender quotas in Ukraine on the local elections of 2015 and 2020 in the context of decentralization reform. The analysis of formation of voter lists, results of elections to local governments was carried out in the context of gender mainstreaming. The provisions of the Electoral Code were highlighted and certain gaps in the electoral legislation arising from the local elections were clarified. In addition, a comparative analysis of women's representation in local councils of Ukraine was conducted. During the period of decentralization reform in Ukraine, transfer of powers and financial resources from state authorities to local governments, new tasks and tools for the development of territorial communities, new approaches in the context of promoting gender equality, representation of women in local councils, their partici pation in formation and adoption management decisions. Decentralization reform significantly expands the powers and capabilities of local governments, which encourages the inclusion of more women in political processes and their participation in decision-making processes in communities, thus stimulating the promotion of gender equality in society. In Ukraine, the level of representation of women in local authorities is not yet sufficient. Therefore, it needs both practical and legislative mechanisms to achieve gender balance. Despite the gender quotas enshrined in the electoral law, the number of women in power in the context of decentralization has not changed much since the 2020 local elections. Women deputies could bring in new tasks and tools for the development of territorial communities. The decentralization process has highlighted the problem of unbalanced access to resources and women's participation in local government. During decentralization, there was a tendency to reduce the representation of women at the local level. Although decentralization reform creates the conditions for a better and safer living space for the development of women and men, girls and boys, it does not fully introduce gender parity in the activities of local self-government bodies. ; У статті розкриваються особливості застосування ґендерних квот в Україні на місцевих виборах 2015 та 2020 років під час проведення реформи децентралізації, здійснено аналіз формування виборчих списків, результатів виборів до органів місцевого самоврядування в контексті дотримання ґендерних законодавчих норм, висвітлено положення Виборчого кодексу та з'ясовано деякі прогалини виборчого законодавства, які випливають з результатів місцевих виборів. Окрім цього, здійснено порівняльний аналіз щодо представництва жінок у місцевих радах України. У період проведення реформи децентралізації в Україні, передачі повноважень та фінансових ресурсів від державної влади органам місцевого самоврядування виникають нові завдання та інструменти щодо розвитку територіальних громад, нові підходи в контексті просування ґендерної рівності, представництва жінок у місцевих радах, їх участі у формуванні і прийнятті управлінських рішень. Реформа децентралізації значно розширює повноваження та можливості органів місцевого самоврядування, що стимулює включення в політичні процеси більшої кількості жінок та їх участі в процесах прийняття рішень у громадах, цим стимулюється просування ґендерної рівності у суспільстві. В Україні рівень представництва жінок у місцевих органах влади ще не достатній. Тому потребує як практичних, так і законодавчих механізмів для досягнення ґендерного балансу. Незважаючи на ґендерні квоти, прописані у виборчому законодавстві, кількість жінок у владі в умовах децентралізації після проведення місцевих виборів 2020 року не набагато змінилася. Процес децентралізації яскраво окреслив проблему незбалансованого доступу до ресурсів та участі жінок у діяльності органів місцевого самоврядування. Під час децентралізації сформувалася тенденція до зменшення представництва жінок на місцевому рівні. Реформа децентралізації хоч і створює умови для більш якісного та безпечного життєвого простору для розвитку жінок та чоловіків, дівчат та хлопців, але неповною мірою запроваджує ґендерну паритетність у діяльності органів місцевого самоврядування.
The problems of the quality of democracy in the EU member states that joined during the recent enlargements of the union are studied. The main manifestations of the growth of democratic regress are revealed: the rise of left and right populism, illiberal government initiatives, government efforts to narrow the scope of civil society, oppression of minorities (ethnic, sexual, etc.), growing hate speech, political corruption, demonization of refugees and more. The EU's performance in the field of the quality of democracy has been described as unsatisfactory, resulting in an increase in illiberal democracy and other types of defective democracies in the member states. The current range of EU instruments (including Article 7 of the EU Treaty) is currently insufficient to effectively prevent and combat the deterioration of the quality of democracy in the member states. The need to develop and adopt new mechanisms for monitoring the observance of democratic standards in the member states was emphasized. The article focuses on the impact of information and communication technologies on liberal democracy (the impact of online trolls and other virtual "weapons"). It has been proven that the preconditions for the deterioration of the quality of democracy in the "young democracies" of Central and Eastern Europe were laid before the global financial crisis of 2008, but it was this crisis that triggered the mechanisms of democracy consolidation. The institutional, political and economic reasons for the democratic backwardness of the Central and Eastern European states that are members of the EU are highlighted. It was noted that the COVID-19 pandemic not only delayed the EU's implementation of a number of tasks to improve the quality of democracy, but also served as a basis for some member states to continue to expand the powers of governments and narrow the democratic civic space. The author of the article defines the COVID-19 pandemic as a stress test for the "young democracies" of Central and Eastern Europe, which are members of the EU. ; Досліджуються проблеми якості демократії в державах-учасницях ЄС, які приєдналися в процесі останніх розширень союзу. З'ясовуються основні прояви наростання демократичного регресу: підйом лівого та правого популізму, неліберальні урядові ініціативи, намагання влади звузити простір дії громадянського суспільства, утиски меншин (етнічних, сексуальних та ін.), наростання мови ненависті, політична корупція, демонізація біженців тощо. Діяльність ЄС у площині якості демократії охарактеризована як незадовільна, наслідком чого визначено наростання неліберальної демократії та інших видів дефектних демократій у державах-учасницях. Наявний спектр інструментів ЄС (зокрема й ст. 7 Договору про ЄС) визначено недостатнім для ефективного запобігання та протидії погіршенню якості демократії в країнах-учасницях. Підкреслено необхідність розробки та прийняття ЄС нових механізмів контролю за дотриманням демократичних стандартів у державах-учасницях. У статті приділено увагу питанню впливу інформаційно-комунікаційних технологій на ліберальну демократію (вплив онлайн-тролів та іншої віртуальної «зброї»). Доведено, що передумови для погіршення якості демократії в «молодих демократіях» Центральної та Східної Європи були закладені ще до глобальної фінансової кризи 2008 р., однак саме ця криза запустила механізми деконсолідації демократії. Виділено інституційні, політичні та економічні причини демократичного відставання держав Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС. Зазначено, що пандемія COVID-19 не лише відклала реалізацію ЄС низки завдань щодо покращення якості демократії, а й слугувала підставою окремим державам-учас-ницям продовжити розширювати повноваження урядів і звужувати демократичний громадянський простір. Пандемію COVID-19 автор статті визначає як тест на стресостійкість для «молодих демократій» Центральної та Східної Європи, які входять до ЄС.
In recent years, against the backdrop of Russian armed aggression against our state, certain Ukrainian politicians, public figures, the media from time to time raise questions about the need to introduce a legal regime of martial law inUkraine. At the same time, as practice has shown, the legislative settlement of the issue of introducing a legal regime of martial law did not meet the conditions that prevailed during the Russian armed aggression againstUkraine. Therefore, the leadership of the state initiated the introduction of significant amendments to the legislation for the legal provision of counteraction to the armed aggression of theRussian Federation, including the issue of introducing a legal regime of martial law.The purpose of the article is based on an analysis of the provisions of domestic law and international humanitarian law, the experience of introducing the legal regime of martial law in Ukraine in November-December last year, to reveal its essence, goals, measures, as well as the main issues of the procedure for its introduction and termination.The article interpreted and systematized the concepts of:military conflict – is a form of resolving interstate or intrastate contradictions with the bilateral use of military force. The main types of military conflicts are war and armed conflict;local war – is a war between two or more states, in which military operations are limited to the territories of belligerent states and pursue military-political goals that affect mainly the interests of only these states (territorial, political, economic, etc.);regional war ‑ is a war covering a certain region (part of the continent) with the participation of all or most of the states of the region in order to achieve military-political goals affecting the interests of these states;others – special legal regime, special powers, special period, martial law.The results of the scientific research outlined in the article regarding the legal regime of martial law will allow it to be introduced more systematically and purposefully by the executive authorities, local authorities and military administration bodies. ; В последние годы, на фоне российской вооруженной агрессии против нашего государства, определенными украинскими политиками, общественными деятелями, в средствах массовой информации время от времени поднимаются вопросы о необходимости введения в Украине правового режима военного положения. Вместе с тем, как показала практика, законодательное урегулирование вопроса введения правового режима военного положения не соответствовало условиям, которые сложились во время российской вооруженной агрессии против Украины. Поэтому руководством государства было инициировано внесение существенных изменений в законодательство для правового обеспечения противодействия вооруженной агрессии РФ, в том числе и в вопросе введения правового режима военного положения.Цель статьи ‑ на основе проведенного анализа положений отечественного законодательства и международного гуманитарного права, опыта внедрения в ноябре-декабре прошлого года в Украине положения правового режима военного положения, раскрыть его сущность, цели, мероприятия, а также основные вопросы порядка его введения и прекращения действия.В статье истолкованы и систематизированы понятия:военный конфликт ‑ форма разрешения межгосударственных или внутригосударственных противоречий с двусторонним применением военной силы. Основными видами военных конфликтов является война и вооруженный конфликт;локальная война ‑ война между двумя или более государствами, в которой военные действия ограничены территориями воюющих государств и преследуют военно-политические цели, затрагивающие преимущественно интересы только этих государств (территориальные, политические, экономические и т.д.);региональная война ‑ война, охватывающая определенный регион (часть континента) с участием всех или большинства государств региона с целью достижения военно-политических целей, затрагивающих интересы этих государств;другие ‑ особый правовой режим, особые полномочия, особый период, военное положение.Изложенные в статье результаты проведенного научного исследования относительно правового режима военного положения позволит более системно и целенаправленно его вводить органами исполнительной власти, органами местного самоуправления и органами военного управления. ; В останні роки, на тлі російської збройної агресії проти нашої держави, певними українськими політиками, громадськими діячами, у засобах масової інформації час від часу порушуються питання щодо необхідності уведення в Україні правового режиму воєнного стану. Разом з тим, як показала практика, законодавче врегулювання питання уведення правового режиму воєнного стану не відповідало умовам, що склались під час російської збройної агресії проти України. Тому керівництвом держави було ініційоване внесення суттєвих змін до законодавства для правового забезпечення протидії збройній агресії РФ, зокрема й у питанні запровадження правового режиму воєнного стану.Метою статті є: на основі проведеного аналізу положень вітчизняного законодавства та міжнародного гуманітарного права, досвіду запровадження в листопаді-грудні минулого року в Україні положення правового режиму воєнного стану, розкрити його сутність, мету, заходи, а також основні питання порядку його уведення та припинення дії.У статті розтлумачені і систематизовані поняття:воєнний конфлікт − форма розв'язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили. Основними видами воєнних конфліктів є війна та збройний конфлікт;локальна війна − війна між двома чи більше державами, у якій воєнні дії обмежені територіями воюючих держав та переслідують воєнно-політичні цілі, що зачіпають переважно інтереси лише цих держав (територіальні, політичні, економічні тощо);регіональна війна − війна, що охоплює певний регіон (частину континенту) за участю всіх чи більшості держав регіону та з метою досягнення воєнно-політичних цілей, що зачіпають інтереси цих держав;інші ‑ особливий правовий режим, особливі повноваження, особливий період, воєнний стан.Викладені у статті результати проведеного наукового дослідження щодо правового режиму воєнного стану дозволить більш системно та цілеспрямовано його запроваджувати органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами військового управління, а також використовувати у навчальному процесі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та інших навчальних закладах.
In recent years, against the backdrop of Russian armed aggression against our state, certain Ukrainian politicians, public figures, the media from time to time raise questions about the need to introduce a legal regime of martial law inUkraine. At the same time, as practice has shown, the legislative settlement of the issue of introducing a legal regime of martial law did not meet the conditions that prevailed during the Russian armed aggression againstUkraine. Therefore, the leadership of the state initiated the introduction of significant amendments to the legislation for the legal provision of counteraction to the armed aggression of theRussian Federation, including the issue of introducing a legal regime of martial law.The purpose of the article is based on an analysis of the provisions of domestic law and international humanitarian law, the experience of introducing the legal regime of martial law in Ukraine in November-December last year, to reveal its essence, goals, measures, as well as the main issues of the procedure for its introduction and termination.The article interpreted and systematized the concepts of:military conflict – is a form of resolving interstate or intrastate contradictions with the bilateral use of military force. The main types of military conflicts are war and armed conflict;local war – is a war between two or more states, in which military operations are limited to the territories of belligerent states and pursue military-political goals that affect mainly the interests of only these states (territorial, political, economic, etc.);regional war ‑ is a war covering a certain region (part of the continent) with the participation of all or most of the states of the region in order to achieve military-political goals affecting the interests of these states;others – special legal regime, special powers, special period, martial law.The results of the scientific research outlined in the article regarding the legal regime of martial law will allow it to be introduced more systematically and purposefully by the executive authorities, local authorities and military administration bodies. ; В последние годы, на фоне российской вооруженной агрессии против нашего государства, определенными украинскими политиками, общественными деятелями, в средствах массовой информации время от времени поднимаются вопросы о необходимости введения в Украине правового режима военного положения. Вместе с тем, как показала практика, законодательное урегулирование вопроса введения правового режима военного положения не соответствовало условиям, которые сложились во время российской вооруженной агрессии против Украины. Поэтому руководством государства было инициировано внесение существенных изменений в законодательство для правового обеспечения противодействия вооруженной агрессии РФ, в том числе и в вопросе введения правового режима военного положения.Цель статьи ‑ на основе проведенного анализа положений отечественного законодательства и международного гуманитарного права, опыта внедрения в ноябре-декабре прошлого года в Украине положения правового режима военного положения, раскрыть его сущность, цели, мероприятия, а также основные вопросы порядка его введения и прекращения действия.В статье истолкованы и систематизированы понятия:военный конфликт ‑ форма разрешения межгосударственных или внутригосударственных противоречий с двусторонним применением военной силы. Основными видами военных конфликтов является война и вооруженный конфликт;локальная война ‑ война между двумя или более государствами, в которой военные действия ограничены территориями воюющих государств и преследуют военно-политические цели, затрагивающие преимущественно интересы только этих государств (территориальные, политические, экономические и т.д.);региональная война ‑ война, охватывающая определенный регион (часть континента) с участием всех или большинства государств региона с целью достижения военно-политических целей, затрагивающих интересы этих государств;другие ‑ особый правовой режим, особые полномочия, особый период, военное положение.Изложенные в статье результаты проведенного научного исследования относительно правового режима военного положения позволит более системно и целенаправленно его вводить органами исполнительной власти, органами местного самоуправления и органами военного управления. ; В останні роки, на тлі російської збройної агресії проти нашої держави, певними українськими політиками, громадськими діячами, у засобах масової інформації час від часу порушуються питання щодо необхідності уведення в Україні правового режиму воєнного стану. Разом з тим, як показала практика, законодавче врегулювання питання уведення правового режиму воєнного стану не відповідало умовам, що склались під час російської збройної агресії проти України. Тому керівництвом держави було ініційоване внесення суттєвих змін до законодавства для правового забезпечення протидії збройній агресії РФ, зокрема й у питанні запровадження правового режиму воєнного стану.Метою статті є: на основі проведеного аналізу положень вітчизняного законодавства та міжнародного гуманітарного права, досвіду запровадження в листопаді-грудні минулого року в Україні положення правового режиму воєнного стану, розкрити його сутність, мету, заходи, а також основні питання порядку його уведення та припинення дії.У статті розтлумачені і систематизовані поняття:воєнний конфлікт − форма розв'язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили. Основними видами воєнних конфліктів є війна та збройний конфлікт;локальна війна − війна між двома чи більше державами, у якій воєнні дії обмежені територіями воюючих держав та переслідують воєнно-політичні цілі, що зачіпають переважно інтереси лише цих держав (територіальні, політичні, економічні тощо);регіональна війна − війна, що охоплює певний регіон (частину континенту) за участю всіх чи більшості держав регіону та з метою досягнення воєнно-політичних цілей, що зачіпають інтереси цих держав;інші ‑ особливий правовий режим, особливі повноваження, особливий період, воєнний стан.Викладені у статті результати проведеного наукового дослідження щодо правового режиму воєнного стану дозволить більш системно та цілеспрямовано його запроваджувати органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами військового управління, а також використовувати у навчальному процесі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та інших навчальних закладах.
В даній статті здійснений аналіз нормативних документів та частково судової практики стосовно припинення повноважень депутата місцевої ради шляхом відкликання за народною ініціативою; можливості відновлення порушених прав особи чиї повноваження були достроково припинені шляхом відкликання за народною ініціативою.Зазначено на аспекти захисту волевиявлення виборців, які висловили свою думку щодо необхідності представництва їх інтересів в територіальній громаді певним громадянином.В першу чергу приділена увага змінам в законодавстві про місцеві вибори, які відбулись в наслідок прийняття Закону України від 14 липня 2015 року «Про місцеві вибори». Цим же законом внесені зміни в Закон України «Про політичні партії в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад» та ін.Здійснений аналіз розділу Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», який стосується відкликання депутатів місцевих рад за народоною ініціативою.Вказано на існуючі прогалинам у законодавчих актах, які прямо чи опосередковано сприяють порушенням прав виборців.Крім того, зазначено на участь в даних процесах Центральної виборчої комісії, адміністративних судів.Вказано на елементи політичної корупції, що внесені в структури виборчого процесу органів місцевої влади внаслідок вище названих змін у законодавство.Зазначена проблематика є особливо важливою для безпеки та належного економічного розвитку України і є особливо актуальною напередодні наступної виборчої компанії в місцеві органи влади. ; В данной статье осуществлен анализ нормативных документов и частично судебной практики относительно прекращения полномочий депутата местного совета путем отзыва по народной инициативе; возможности восстановления нарушенных прав лица чьи полномочия были досрочно прекращены путем отзыва по народной инициативе.Указано на аспекты защиты волеизъявления избирателей, выразивших свое мнение о необходимости представительства их интересов в территориальной общине определенным гражданином.В первую очередь уделено внимание изменениям в законодательстве о местных выборах, которые состоялись вследствие принятия Закона Украины от 14 июля 2015 «О местных выборах». Этим же законом внесены изменения в Закон Украины «О политических партиях в Украине», «О статусе депутатов местных советов» и др.Проведенный анализ раздела Закона Украины «О статусе депутатов местных советов», который касается отзыва депутатов местных советов по народоною инициативе.Указано на существующие пробелам в законодательных актах, которые прямо или косвенно способствуют нарушением прав избирателей.Кроме того, указано на участие в данных процессах Центральной избирательной комиссии, административных судов.Указано на элементы политической коррупции, внесенные в структуры избирательного процесса органов местной власти в результате вышеназванных изменений в законодательство.Указанная проблематика особенно важно для безопасности и надлежащего экономического развития Украины и особенно актуальной в преддверии следующей избирательной кампании в местные органы власти ; This article realizes the analysis of legal documents and partially of court practice as to stopping authorities of a deputy of a local council by recalling by the public initiative; possibilities of renewal of violated rights of a person, whose authorities were anticipatorily stopped by recalling by the public initiative.There were noted the aspects of protection of declaration of will of electors, who declared their thought about their interests' representation in the territorial community by a certain citizen.The first-turn attention is paid to changes in the legislation about local elections that take place as a result of accepting the Law of Ukraine of 14 July, 2015 «On local elections». This very law introduces changes in the Law of Ukraine "On political changes in Ukraine", "On the status of deputies of local councils" and so on.There is realized the analysis of the Law of Ukraine "On the status of deputies of local councils", related to recalling deputies by the public initiative.There is indicated the existent gaps in legislative acts that directly or intermediately favor violation of electors' rights.At the same time, there is noted the participation of the Central elective commission and administrative courts in these processes.There are indicated the elements of political corruption, introduced in structures of the elective process of local power bodies as a result of the aforesaid changes in the legislation.This problematics is especially important for safety and proper economic development of Ukraine and is especially urgent for the next campaign of elections in local power bodies
